«Німецькі» уроки української локалізації

29 черв. 2020,
автор: Григоренко Денис
Кyivpost

останнім часом в уряді і ВР активізувалися з планом збільшити локалізацію промислової продукції, яку потім будуть закуповувати держкомпанії, зокрема «Укрзалізниця».

У самій УЗ вторять планами парламенту, і оголошують анонс конкурсу на поставку електровозів, в якому однією з вимог буде локалізація 35% виробництва в Україні. Зокрема, член правління УЗ Францішек Бурек заявив, що найважливіше на сьогодні – збалансувати три складові: необхідне якість, ціну локальної продукції, і власне високу ступінь локалізації.

Але проблема в тому, що тут потрібно дивитися не тільки на формальний рівень локалізації, але і на складність того, що тут буде вироблятися.

наприклад, 10% локалізації за американським тепловозів ТЭ33АС – це установка елементів кузова, його фарбування, а також встановлення систем сигналізації і радіозв'язку.

Колись в Україні робили і більш складні локомотиви – електровози ДС3, в кооперації з німцями Siemens.

Локалізація виробництва цих електровозів становила 60%. Зокрема основа локомотива - тягові електродвигуни - були саме українського виробництва, робилися на Смілянському електромеханічного заводу.

Імпортна складова була 40%, але це по суті були тільки тягові контейнери від «Сіменса».

Німецька тягова електроніка виявилася досить надійною, але стабільну придбання запчастин для неї досі не освоїли.

А ось самі українські асинхронні електродвигуни досить прогресивної конструкції виходять з ладу дуже часто.

І на жаль, саме українські електродвигуни стали ключовим фактором, за яких експлуатація ДС3 стала невдалою: замість планових 120 таких електровозів було побудовано лише 18, з яких у роботі – лише 4.

Цей урок дуже важливо врахувати, якщо ми правда хочемо, щоб Україна мала розвинуте виробництво залізничного транспорту.

Новини за темою: "Укрзалізниця" призначила додаткові поїзди до Дня Конституції

Новини за темою: Після програшу в тендері "Укрзалізниці" "ВОГ КАФЕ" запропонувало скасувати тендер

0
не вірю